29.06.2020 – Вимір культури – дистанція влади

Як ми вже писали раніше, культури можуть відрізнятися в багатьох аспектах, які отримали назву «вимірів культури». Виміри культури – це сфери або царини, у яких різні культури функціонують по-різному. Одним із таких вимірів, що відрізняє культури між собою, є підхід до ієрархії в суспільстві та ставлення до влади, з якими пов’язаний вимір культури, що його прийнято називати дистанцією влади.

Дистанція влади — це «діапазон очікувань та прийняття нерівності в розподілі влади з боку менш впливових членів установ або організацій». Дистанція влади може бути високою або низкою. Суспільства з низькою дистанцією влади – це переважно заможні країни із сильним середнім класом, суспільства з високою дистанцією влади – переважно бідні країни, де середній клас слабкий.

Культури розрізняє підхід до ієрархії в суспільстві, що проявляється в ставленні до влади.

Суспільства з високою дистанцією влади

У суспільствах із високою дистанцією влади нерівність між людьми вважається обґрунтованою та бажаною. Люди, що займають найнижчі позиції в групі, приймають цю ситуацію й той факт, що вони комусь підкоряються, від нього залежать та мають бути слухняними. Особа, що має владу, прагне продемонструвати свою вищість, наприклад, через володіння великою машиною або зверненням до інших людей звисока.

Відмінності в дистанції влади можуть поширюватися на робоче середовище. У країнах із високою дистанцією панують підкреслено ієрархічні відносини, а підлеглі залежать від начальства: підлеглий зобов’язаний слухати начальника та виконувати його розпорядження. Обговорення поставлених завдань є неприпустимим. Підлеглі, зі свого боку, очікують від начальства, що воно буде ставити їм завдання, які треба виконати. Керівників характеризує велика дистанція щодо працівників. Працівників регулярно перевіряють та оцінюють, а привілеї та статусні ознаки користуються загальним прийняттям. Очевидною є ієрархічність, що проявляється в нерівності між людьми, прийнятті значних відмінностей у розмірі заробітної плати між вищими та нижчими посадами.

Ця ситуація може також стосуватися школи. У країнах із великою дистанцією влади діти зобов’язані ставитися до вчителів із повагою, беззастережно їх слухатися. Проявляти ініціативу під час занять можуть лише вчителі. Вчителі передають учням знання та мудрість, якими вони володіють, у той час як діти не мають права ставити запитання або піддавати ці знання сумніву.

Нарешті, ця ситуація може впливати на відносини в родині, де ролі та завдання батьків і дітей дуже чітко визначені, і де немає місця побудові партнерських відносин між членами родини. Відносини між дітьми та старшими поколіннями базуються на повазі та послуху — ця модель продовжує функціонувати, навіть коли діти вже становляться дорослими. У старості діти піклуються про своїх батьків.

Суспільства з низькою дистанцією влади

У суспільствах, що характеризуються низькою дистанцією влади, розповсюджене переконання, що нерівність між людьми треба зменшувати, а соціальні відносини мають стати предметом особливої уваги. Жителі таких країн є відповідальними та ініціативними. Вони розуміють, що кожен член суспільства впливає на те, що відбувається в країні, проявляють активну громадську позицію, а також висловлюють своє ставлення до влади.

У робочому середовищі в культурах із низькою дистанцією влади підлеглі сприймаються нарівні зі своїми лідерами, між керівниками та підлеглими панує повага один до одного. Попри наявність певної ієрархії посад, начальники та підлеглі мають бути взаємозалежні. Підлеглі добре відчувають себе в ситуації залежності, у якій вони перебувають. Працівники мають рівні права, сприймаються на одному рівні, величина заробітної плати між ними відрізняється незначно. Відносини підлеглого з роботодавцем будуються на принципі співпраці, підлеглі очікують, що керівники будуть обговорювати з ними свої рішення. Привілеї та статусні ознаки не визнаються.

У школах вчителі очікують, що діти будуть самі проявляти ініціативу. Якість викладання залежить не тільки від рівня вчителя, а й від рівня учнів, а також від діалогу між ними.

У родині дитині дозволяється самостійно приймати рішення, пробувати та вчитися на своїх помилках. Відносини в такій родині є суто партнерськими та підтримують автономію кожного з її членів.

Відмінності, пов’язані з дистанцією влади, створюють велике поле непорозуміння. Люди, виховані в культурі з низькою дистанцією влади, будуть очікувати, що, наприклад, чиновник буде для них партнером у дискусії, помічником у розмові про справу. Інші, — виховані в культури з високою дистанцією влади, — що він є вищою інстанцією, увагу якої треба заслужити. З цим аспектом пов’язане ставлення до корупції. У деяких країнах прийнято дарувати подарунки чиновнику, який вирішує справу, тому для представників цих культур відмова чиновника від подарунка є незрозумілою, а навіть грубою поведінкою. У Польщі не прийнято проявляти вдячність представникам органів державної влади за вирішення справи в такий спосіб, це сприймається як хабар.

Індекс дистанції влади вимірюється за шкалою від 1 до 120. Чим нижче значення індексу, тим менша дистанція влади в країні, чим значення індексу вище, тим дистанція влади більше.

Рівень індексу дистанції влади в різних країнах — чим нижче значення індексу, тим менша дистанція влади в тій чи іншій країні.

Джерело: власне опрацювання автора на основі даних https://www.hofstede-insights.com

Важко однозначно сказати, чи впливає вимір дистанції влади на досягнення більшої ефективності. Організації з низькою дистанцією влади досягають кращих результатів під час виконанні завдань, що вимагають проявлення ініціативи з боку підлеглих. Культури, що відрізняються високою дистанцією влади, краще проявляють себе в діяльності, що вимагає суворої дисципліни.

Що стосується освітньої політики, то у випадку суспільств, що характеризуються високою дистанцією влади, найбільш важливою вважається вища освіта, у той час як у суспільствах із низькою дистанцією влади найбільше значення приділяється середній освіті.

Цікаво, що в деяких мовах, наприклад, у в’єтнамській, є спеціальні займенники, що виражають ставлення мовця до особи, до якої він звертається. Вони залежать від ролі в родині та соціального статусу осіб, що вступають у діалог.

Варто пам’ятати, що культури постійно зазнають змін.